Етап поглибленої спеціалізації. Фізична підготовка.

На етапі поглибленої спеціалізації силова підготовка набуває деякі риси тренування дорослих спортсменів. Використовується широкий комплекс засобів і методів, збільшуються інтенсивність і обсяг навантаження. Однак у цей період особливо необхідний диференційований підхід до силової підготовки юнаків і дівчат у зв'язку з особливостями їх природного розвитку.

Маса тіла у дівчат в цей період швидко збільшується в основному за рахунок збільшення жирової тканини. Це знижує показники відносної сили і порушує набуті функціональні здатності серцево-судинної системи. У юнаків спостерігається бурхливе зростання тіла в довжину, що також позначається на рівні силових можливостей і на пристосовності до навантажень серцево-судинної системи гандболістів.

У роботі зі спортсменами цього віку не слід захоплюватися силовими навантаженнями загального впливу, а ось локально силову підготовку можна вести, навіть застосовуючи метод максимальних зусиль.

Вправи з більшими обтяженнями дівчата повинні виконувати в положенні сидячи і лежачи, щоб уникати зайвого напруження і зменшити навантаження на м'язи живота і малого тазу.

Силові вправи рекомендується чергувати з вправами на швидкість і розслаблення.

На цьому етапі застосовується велика різноманітність засобів і методів підготовки. Обсяг спеціальних вправ різання зростає в процентному відношенні до загальної кількості навантаження. Значно збільшується кількість змагань. На ігрову підготовку, контрольні та календарні ігри відводиться по 200 годин на рік. Ця цифра вказує на зрослу спеціалізованість засобів підготовки на даному етапі. З'являється необхідність виховувати спеціальну змагальну витривалість. У юнаків і дівчат 15-16 років змагання тривають 50 хв (2х25 хв). У цьому віці юні гандболісти беруть участь у турнірах, а це зобов'язує тренера так планувати процес підготовки, щоб навантаження змагань не була для гравців надмірною. Потрібна витривалість, яка дозволила б показати в грі досягнуте до цього часу спортивну майстерність.

При вихованні спеціальної витривалості необхідно вирішити дві взаємопов'язаних завдання. По-перше, збільшити спеціальну тренувальну витривалість, щоб гандболіст був здатний в тренуванні переносити об'ємні інтенсивні навантаження, ніж в змаганнях. По-друге, добитися максимально можливої ​​на даному етапі змагальної витривалості. Специфіка змагальної витривалості виражається в зростанні стійкості психіки до різного роду сбивающим факторам, стабільності технічної майстерності та нарощуванні ефективності змагальних дій по ходу змагань.

Необхідною умовою виховання спеціальної витривалості є систематичне застосування напружених тренувальних програм, які за своїм змістом обхоплюють всі фактори витривалості, а по впливу на організм близькі до змагальних навантажень.

У цей період необхідно з особливою ретельністю стежити за станом дитини, щоб не призвести до патологічних змін в роботі систем його організму. Силові якості можна підтримувати й удосконалювати виборчими вправами локального впливу, що не вимагають значної участі серцево-судинної, дихальної систем та систем, що обслуговують їх.

З одного боку, необхідно вдосконалювати змагальну витривалість і будувати тренування, застосовуючи субмаксимальні режими навантаження. З іншого - слід щадити серцево-судинну і дихальні системи спортсменів, так як вони в цей період значно відстають у розвитку від бурхливого зростання тіла в довжину у юнаків і значного збільшення маси тіла у дівчат.

У юнацькому віці темпи приросту максимальних показників кардіореспіраторної функції сповільнюються. Для стимулювання цієї функції необхідно застосовувати навантаження середньої та великої інтенсивності при частоті пульсу 160-180 уд / хв. Застосування інтервальних тренувань на цьому етапі підготовки дає позитивні результати у стимулюванні діяльності серцево-судинної системи. Тривалість інтервального тренування диктується тренованістю гандболістів. При цьому необхідний ретельний контроль за пульсом. Як тільки час відновлення після виконання серії вправ починає зростати, треба збільшувати час відпочинку між ними. Якщо і після цього не настане поліпшення, то інтервальну тренування треба припинити, замінивши її менш інтенсивним навантаженням. На етапі поглибленої спеціалізації в застосуванні методів виховання витривалості необхідний строго індивідуальний підхід до займаються з урахуванням їх ростових даних, біологічного віку.

Таке планування навантажень дозволить юним гандболістам підійти до етапу спортивного вдосконалення з досить високим рівнем розвитку серцево-судинної і дихальної систем і включитися в навчально-тренувальний процес з ще більш високою інтенсивністю.

На цьому етапі застосовується велика різноманітність засобів і методів. Обсяг загально підготовчих вправ поступово (у відсотковому відношенні до загальної кількості навантаження) порівнюється з обсягом спеціальних даних. На цьому етапі раціонально використовувати і тренувальні форми змагального вправи.

Етап початкової спеціалізації. Ігрова підготовка

На цьому етапі носить цілеспрямований характер. Застосування засобів змінюється від загально підготовчих до змагальних. На цьому етапі застосовуються всі засоби ігровий підготовки. Особливе місце відводиться вправам з конкретною спрямованістю. За допомогою таких вправ навчають порозумінню, володінню технікою та орієнтуванні в умовах високої фізичної навантаження.
Це етап прилучення юних гандболістів до змагальної діяльності. Участь у першості міста, районів зобов'язує вести цілеспрямовану ігрову підготовку. Однак командна підготовка не повинна стати домінуючою. Головне на цьому етапі - індивідуальна майстерність.

Етап початкової спеціалізації. Психологічна підготовка

У період статевого дозрівання у психіці підлітка відбуваються різкі зрушення, що проявляється в підвищеній чутливості, дратівливості, нестійкості настрою.

Підвищена емоційна чутливість часто служить причиною невиправданої образливості, що виражається у грубості і замкнутості. Педагогу потрібно великий такт у спілкуванні з підлітком.
Завершення періоду статевого дозрівання відзначається більшою врівноваженістю, стійкістю поведінки. Паспортний вік не завжди відповідає біологічному, риси, пов'язані з акселерацією, різні темпи фізичного розвитку дівчаток і хлопчиків вимагають раціонального поєднання групових форм занять з індивідуальними.

Працюючи з гандболистами цього віку, тренер повинен конкретно визначити, що він хоче змінити в поведінці юного спортсмена, і намітити конкретні шляхи впливу на нього. На даному етапі спортивного тренування недостатньо спільних заходів, потрібен індивідуальний підхід до кожного займається. Тренеру необхідно вирішити, які умови тренування позитивно діють на хлопців, для кого з них досить тільки похвали, чи потрібні строгий чіт і оцінка, як сприймають учні поведінку тренера. Для активізації успішної діяльності юного гандболіста тренеру важливо за допомогою різних методів (бесід з самим учнем, з батьками, товаришами, спостережень за поведінкою) зібрати інформацію і отримати уявлення про життя і спілкуванні підлітка, про його мотиви занять гандболом.

Етап початкової спеціалізації. Тактична підготовка.

 Головним завданням тактичної підготовки на етапі початкової спеціалізації є освоєння індивідуальних і групових дій. При цьому в групових діях юні гравці беруть участь, міняючись позиціями.

Тактична підготовка ведеться у двох напрямках - триває розучування конкретних схем дії в групових вправах і підбираються вправи, які змушують гравця творчо підходити до вирішення завдання. Основний напрямок підготовки - це виховання тактичного мислення на базі систематично одержуваних нових завдань. Діти 13 років здатні мислити аналітично. Тому їм потрібно давати вправи з вибором рішення з декількох варіантів.

Широко застосовується розучування комбінацій командних дій, але юні гандболісти повинні освоювати їх, виконуючи дві, а іноді й три різні функції. Це необхідно у зв'язку з пошуком спеціалізації гравця по амплуа в команді.

На цьому етапі застосовуються методи регламентування та імпровізованих дій в доступній для віку і ступеня підготовленості формі.

Етап початкової спеціалізації. Технічна підготовка.

На цьому етапі завершується освоєння «школи» техніки. Гандболіст повинен опанувати всіма основними прийомами гри. Поки не слід вимагати варіативного виконання прийому. Головну увагу треба приділити основній фазі виконання прийому, не загострюючи уваги на різноманітності підготовчої.

Для засвоєння прийомів гри, різних способів їх виконання необхідно готувати руховий апарат юного гравця, застосовуючи спеціальні підготовчі та підвідні вправи.

При вдосконаленні ведення, передачі, кидки необхідний прийом «симетричного перемикання», тобто виконання прийомів лівою і правою рукою. Особливо це стосується високорослих гравців.

Технічна підготовка набуває все більш спеціалізований характер. На базі «школи» при постійному підвищенні рівня універсальної підготовленості гандболіст починає вдосконалювати прийоми, властиві гравцеві певного амплуа.

На цьому віковому етапі доцільно стимулювати повну мобілізацію рухових можливостей гандболіста за умови, що це не пов'язане із спотворенням техніки виконання. Необхідно вводити вправи, в яких прийоми виконуються в повну силу, з великою швидкістю. Однак зловживати цим не можна.

Головними засобами технічної підготовки на даному етапі повинні бути загально підготовчі та спеціально-підготовчі вправи. Основними в організації вправ повинні стати методи орієнтування, спрямованого на відчування і суворого регламентованого варіювання.

Етап початкової спеціалізації. Фізична підготовка.

Спрямованість фізичної підготовки на етапі початкової спеціалізації має специфічні особливості, пов'язані з віковими природним розвитком спортсменів. У середньому віці силові якості повинні забезпечити гандболісту можливість виконувати прийоми гри з середньою і великою швидкістю.

Деякі тренери вважають, що чим сильніше їх учень, тим краще. Насправді це не так. Якщо в молодшому віці занадто активно удосконалювати силові якості, то гандболісти можуть значно втратити здатність координувати напруження і розслаблення м'язів, освоювати техніку, втратити притаманну їм індивідуальність. «Перекачування» - це майже завжди диспропорція в розвитку мускулатури дитини.

Надлишок сили до пори до часу буде компенсувати недостатню гнучкість і навіть витривалість. Однак треба пам'ятати, що раціональність координації і технічна майстерність - категорії багаторічні, і якщо їх вдосконаленням тривалий час нехтували, то навіть саме підвищену увагу до них згодом не принесе успіху.

Якщо в групі є діти з надлишком силових можливостей, їм слід знижувати обсяг силового навантаження і акцентувати увагу ні техніці.

У навчально-тренувальних групах початкової спеціалізації основними в силовій підготовці гандболістів стають засоби різнобічного цілеспрямованого впливу.

Цей етап відрізняється від попереднього більшою спеціалізованости засобів. Крім основного завдання підвищення загальної тренувальної витривалості в цей період необхідно створити деяку основу для спеціальної.

Час гри в змаганнях у дітей цього віку становить 30 хв (2х15 хв.). Кількість змагань збільшується до 40-50 ігор в рік. Але захоплюватися інтенсивними засобами і методами підготовки не варто, так як змагальна діяльність у хлопців цього віку ще не носить характеру надмірних фізичних напруг через відсутність необхідного майстерності.

Виховання витривалості на етапі початкової спеціалізації потрібно вести з урахуванням засобів і методів загально підготовчого і спеціально-підготовчого розділів вдосконалення цієї якості.
Методи виборчого впливу на цьому етапі можна застосовувати для підвищення циркуляційної здатності серця. Методи цілісного моделювання - для створення бази спеціальної змагальної витривалості.

Етап базової підготовки. Ігрова підготовка

На цьому етапі в основному вирішуються питання з'єднання фізичної технічної та індивідуальної тактичної підготовленості гандболістів.

Основними засобами є загально підготовчі вправи та ігри за спрощеними правилами.

Комплексними вправами на початковому етапі будуть потокові вправи в передачі м'яча, з'єднання декількох прийомів в єдину систему дій, застосування їх в найпростішої двосторонній грі.

Вимогам гри в гандбол відповідає площадка довжиною 40 м і шириною 20м. але проводити заняття, навчати грі можна на майданчику і значно менших розмірів. У залі 24х12 м лінію майданчика воротаря можна провести на відстані 5 м від воріт, а лінію вільних кидків - 7-8 м.

Якщо в групі займаються учні з дуже сильним кидком, то їм потрібно дозволяти кидати не ближче ніж з відстані 7-8 м .

У залі, з майданчиком 20х10 м зону воротаря можна обмежити 3-4 м, а лінію вільних кидків провести на відстані 1-2 м від зони воротаря.

Замість гандбольних воріт можна використовувати різний інвентар (стійки, гімнастичний козел або кінь, набивні м'ячі, який-небудь ящик і пр.). грати в такому випадку можна без воротаря; починати гру не з центру, а від воріт; застосовувати захист по всьому полю; обмежити склад команд до 3-5 чоловік.

Етап базової підготовки. Психологічна підготовка

Основи, закладені саме на цьому етапі, дуже важливі для подальшого становлення особистості гандболіста, і багато що залежить від того, яка людина прийме керівництво групою.

Діти копіюють поведінку тренера, сліпо вірять в авторитет свого наставника, його слово є законом.

Щоб зуміти впливати на дитину, необхідно знати особливості його психіки в різні вікові періоди.

До основних особливостей поведінки дітей відноситься висока емоційна збудливість.

У дітей молодшого шкільного віку сприйняття навколишнього світу має предметний характер. Відсутність стійкої уваги і зосередженості вимагає при проведенні занять різноманітного навчального матеріалу, частої зміни завдань.

При поясненні завдань корисно використовувати порівняння з поведінкою тварин, птахів. Поряд з образним поясненням необхідний неодноразовий показ вправ.

На дітей 7-12 років суттєво впливає присутність глядачів. Доброзичливі зауваження і вказівки, похвала і заохочення активізують діяльність, сприяють виконанню поставленого завдання.На тренуванні дітей привчають спочатку до ігрової діяльності, а потім до змагальної.

Для цього юних гандболістів необхідно спеціально готувати до зустрічі з глядачами, сказавши їм, що енергії у них у них додасться, а ось точність дій дещо зменшиться.

До зустрічі з глядачами, на тренуваннях, можна привчати хлоп'ят до проведення гри під шум уболівальників, записаний на магнітофон.

Етап базової підготовки. Тактична підготовка.

Тактична підготовка. Основна завдань на цьому етапі - виховання ігрового мислення. Воно полягає в умінні реагувати на зміну обстановки, вибирати найбільш раціональне рішення нескладного завдання, орієнтуватися на сигнал. Основними засобами є  є загально підготовчі.

Застосовуються різні ігри зі звуковими і зоровими сигналами, з вибором варіантів вирішення найпростіших ігрових завдань. Передача м'яча в різних перепостроеніях (по колу, в трикутнику, зустрічному) допомагає виховувати необхідну гандболістам орієнтування. А включення до вправи декількох м'ячів одночасно значно ускладнює рішення задачі. Крім того, застосовують вправи в передачі м'яча, де напрямок руху гравця не збігається з напрямком польоту м'яча. Введення пасивного та активного опору умовного противника ускладнює вправи і робить їх більш ефективними.

На етапі початкової підготовки необхідно вводити і спеціально-підготовчі засоби - знайомити учнів з найпростішими схемами перестроюваній, зображеними на плакатах; переглядати разом з ними гри старших хлопців і майстрів гандболу, загострюючи увагу на злагодженості дій гравців.

Мислення дітей 10-12 років відрізняється конкретністю. Їм ще недоступно рішення задач на базі широкої інформації. Тому тактична підготовка хлопців цього віку повинна носити конкретний характер. Доцільно ставити завдання вибору не більше ніж з двох варіантів.

Головне в тактичній підготовці на початковому етапі - це засвоєння індивідуальних і частково групових дій. Причому групові дії потрібно доводити до такої міри, щоб у грі діти дізнавалися вивчені ситуації і вирішували їх автоматично. Спочатку потрібно освоїти потокові вправи з тактики групових дій, а потім виконувати їх на різних позиціях і мінятися ролями.

Оволодіння командними діями зводиться до знайомства з розстановкою на майданчику, для проведення двосторонньої гри. Діти виступають в грі у всіх амплуа черзі. Двостороння гра проводиться з метою застосування в ній індивідуальних і групових дій.

Етап базової підготовки. Технічна підготовка.

Технічна підготовка.

Найкращий вік для навчання руховим діям - 8-12 років. У ці роки легко освоюються нові, раніше невідомі займаються руху. Досить показу і пояснення, щоб нова вправа було ними виконано.На цьому етапі необхідно навчити основам техніки.

Основні завдання навчання полягають у тому, щоб:
а) створити загальне уявлення про руховому дії і дати установку на оволодіння ним;
б) сформулювати загальний ритм рухового акту;
в) попередити помилки;
г) усувати тільки грубі помилки.

Опановуючи технікою на даному етапі, що займається досить освоїти правильну структуру руху, виконувати прийом без напруги. Не слід вимагати ідеальної точності і швидкості рухів, на цьому етапі вони ще недоступні займаються.Завданням початкового етапу технічної підготовки є набуття «школи» техніки рухів.

Головне в постановці «школи» - це формування структури руху з дотриманням загальних закономірностей виконання основних елементів.Юні гандболісти повинні освоювати біодинамічного структуру рухових навичок у режимі, який потрібно в майбутньої змагальної діяльності.

Для вирішення цього завдання на заняттях з юними гандболистами необхідно користуватися спеціальним інвентарем та обладнанням.Висота воріт не повинна перевищувати 170 см. цього можна домогтися загородивши верхню частину звичайних воріт. Зменшення розмірів воріт позитивно позначиться на вдосконаленні техніки воротаря. , Так як йому частіше доведеться вступати в контакт з м'ячем, і на вдосконаленні техніки нападаючого, оскільки зменшення мети стимулює влучність кидка. Розмір м'яча повинен відповідати розвитку антропометричних і силових характеристик юного гандболіста.

Це дозволить з самого почав формувати структуру руху, так що її не потрібно буде міняти.Діти 9-10 років виробляють метання навіть тенісного м'яча вагою 200 г толчкообразно способом. Вони ще не можуть перепрограмувати складні дії, а тому після розбігу зупиняються і виконують кидок майже з місця. В 11-12 років з'являється хлестообразное рух, що забезпечує наростання силової хвилі.

Етап базової підготовки. Фізична підготовка.

Фізична підготовка.
Базова тренування повинна забезпечувати в першу чергу розвиток опорно-рухового апарату дітей і створювати фундаментальні передумови для подальшого розвитку силових, швидкісно-силових здібностей і швидкісної витривалості на наступних етапах. Спрямованість базової тренування переважно на підвищення загального рівня фізичного розвитку, вдосконалення витривалості і гнучкості найбільш доцільна, оскільки показники цих якостей мають в предпубертатном періоді найбільші темпи приросту. На початковому етапі важливо розвивати швидкість реакції, швидкість рухів, спритність.

М'язи дітей до 13 років, особливо у не займалися спортом, розвинені нерівномірно. М'язи спини, передньої поверхні стегна, живота, косі м'язи тулуба, що відводять м'язи кінцівок розвинені слабко. Крім перерахованих основних, у дітей слабко розвинене безліч дрібних м'язів.
Доведено, що групи м'язів, на які припадає основне навантаження в гандболі, буду працювати більш ефективно, якщо їх оточує пропорційно розвинена мускулатура. Тому в перші 2-3 роки занять в ДЮСШ силова підготовка повинна бути всебічної спрямованості. Адже організм дитини росте і розвивається. І дбати треба про гармонію розвитку рухового апарату молодого організму.

Функціональні можливості нервово-м'язового апарату зростають швидше опорно-зв'язкового. У більш обдарованих юних гандболістів нерідко з'являються ранні травми, так як вони здатні проявляти зусилля в тренуванні і на змаганнях, до яких їх кістки, хрящі, зв'язки, суглоби ще не підготовлені. Найбільш схильні до травм високорослі і сильні від природи діти. Тому в перші роки тренування необхідно особливо щадити і зміцнювати опорно-зв'язковий апарат юного гравця, бо протягом усього спортивного шляху його можливості визначають величину і характер навантаження.

Треба підібрати вправи, які рідко зустрічаються в житті і мало застосовуються на уроках фізкультури в школі. Акробатичні, гімнастичні вправи, парні і групові єдиноборства, силові ігри чудово впливають на безліч дрібних м'язів.

Етапи багаторічної підготовки гандболістів

У процесі багаторічної тренування гандболіста доводиться мати справу зі спортсменами у віці від 9 до 35 років і старше. І, як правило, чим вище майстерність гандболіста, тим він старший. В середньому гандболом починають займатися с10 років, а найвищі досягнення показують спортсмени: жінки 20-25 років, чоловіки 23-26 років. Весь процес становлення майстерності гандболіста від новачка до спортсмена високої кваліфікації ділиться на підготовку в дитячо-юнацькій спортивній школі (підготовка резервів) і в командах вищих розрядів (вищу спортивну майстерність).

Вся робота в спортивній школі будується з урахуванням віку та загальної підготовленості займаються. У групах початкової підготовки спортсмени навчаються з 9 до 12 років, в навчально-тренувальної - з 12 до 17 років і в групах спортивного вдосконалення гандболісти підвищують свою майстерність аж до 20 років.

Етап вищої спортивної майстерності передбачає подальше вдосконалення в командах майстрів. Умовно на цій стадії вдосконалення можна виділити юніорський період, період максимальної реалізації спортивних можливостей і період спортивного довголіття. Різкої межі між періодами не існує, але кожен відрізняється специфічними завданнями виховання, навчання і тренування. Загальна задача підготовки в цих ланках - забезпечення висококваліфікованими гравцями збірних команд країни.

Спортивна орієнтація

Наука не дає точної відповіді на питання, з якого дитини вийде гандболіст високої кваліфікації. Однак, залучаючи дітей до занять, необхідно визначити з найбільшою точністю, яка можлива при сучасному рівні методики відбору, наскільки якості та властивості особистості кожної дитини відповідають особливостям спортивної діяльності гандболіста.

Для залучення дітей у ДЮСШ необхідно провести ряд заходів організаційного плану. Перш за все, оповістити про терміни і місце набору. Для цього можна повісити оголошення, повідомити вчителям шкіл і батькам. Можна залучити до цієї старших хлопців ДЮСШ, які навчаються в різних загальноосвітніх школах.

Основний шлях пошуку талановитих гандболістів - це організація занять гандболом як можна більшого числа дітей. Адже здібності дитини до цього виду спорту виявляються через діяльність, через освоєння прийомів і дій гри. Тому набирати треба більше хлопців, ніж передбачено в групі, бо відсів неминучий.

Спортивна орієнтація як вид відбору включає в себе два ступені:
1) відбір дітей, придатних займатися ручним м'ячем;
2) відбір дітей, здатних досягти вищої спортивної майстерності.

На першому ступені відбору визначається вихідний рівень фізичного розвитку та розвитку фізичних здібностей у всіх дітей, охочих займатися. При визначенні потенційних можливостей дітей для занять гандболом головними критеріями мають бути показники антропометричних даних, функціонального стану та розвитку основних рухових здібностей у всіх дітей, охочих займатися. При визначенні потенційних можливостей дітей для занять гандболом головними критеріями мають бути показники антропометричних даних, функціонального стану та розвитку основних рухових здібностей, рухової активності, ігрового мислення.

При відборі необхідно звертати увагу на дітей середнього і вище середнього зросту для своєї вікової групи з розвиненою мускулатурою, пропорційним співвідношенням окремих частин тіла. Необхідно враховувати потенційні можливості зростання тіла в довжину. Можна розраховувати на велику надбавку зростання в майбутньому, якщо у дитини навіть невисокого зросту великі кисті рук і ступні ніг. Необхідно також познайомитися з батьками, щоб визначити, яким буде зростання у юного гандболіста в майбутньому. У високого зросту батьків, як правило, діти теж мають значні розміри тіла.

Важливо звертати увагу на вагу тіла. Діти з великою масою не володіють достатньою силою м'язів і рухливістю нервових процесів. У період статевого дозрівання значно збільшується вага тіла у дітей з широкою грудною кліткою, значним обхватом стегон, з локалізацією жировідкладення в області живота.

Швидкісно-силові фактори не є консервативними, і прогноз їх розвитку неточний. Однак при відборі для занять гандболом потрібно встановити рівень розвитку швидкісно-силових якостей і швидкості руху. Для цього застосовують тести: біг 30 м з високого старту, стрибок у довжину з місця, метання тенісного м'яча на дальність. Числові значення нормативів при прийомі в спортивні школи дітей 9-12 років наведені в програмі ДЮСШ.

При відборі можна спиратися на ще один фактор - це спадковість. В спадок передаються конституція і інші морфологічні ознаки, рухові і функціональні особливості організму. Дослідженнями встановлено, що в середньому у 50% дітей видатних спортсменів можна очікувати виражених здібностей в будь-якому виді спорту. Встановлено також, що деякі показники сили ніг та швидкості в значній мірі обумовлені спадковістю, а от сила і точність руху верхніх кінцівок не в такій мірі обумовлені спадковістю і добре формуються в процесі тренування. Для виховання гандболіста це дуже важливо.

Крім того, вольові якості, потреба в досягненні високого або незначного результату формується вже в сім'ї під впливом постановки завдань перед дитиною і оптимально допустимої допомоги для їх вирішення. Тому бесіди з батьками можуть дати тренерові цінну інформацію про прогнозування спортивного росту юного гандболіста, про перспективний план роботи з ним.
Дуже важливим критерієм відбору дітей для занять гандболом слід вважати їх рухову активність. Показники працездатності відносно стабільні, і успішний прогноз цієї якості можна зробити в 8-9років. Визначити ступінь активності дитини можна шляхом спостереження за ним на уроках фізкультури в школі, в процесі будь-яких ігор, які пропонуються дітям при вступі.
Багату інформації дають тести ігрового характеру і про дуже важливу здатності для гандболіста - ігровому мисленні. Оперативне мислення - елемент інтелектуальної діяльності, що має загальні механізми для всіх людей. Воно може розвиватися під впливом специфічної діяльності, але розвиток це дуже обмежено. Тому передумови до прогнозування в грі треба визначити заздалегідь, запропонувавши виконати дітям не дуже складні вправи, що вимагають орієнтування в просторі і часі. Наприклад, вправи, де м'яч потрібно віддати в одну сторону, а пересуватися в іншу.

При відборі в дитячу спортивну школу доцільно користуватися комплексом експертних і тестових оцінок. Зіставлення суб'єктивних оцінок тренерів з об'єктивними характеристиками юних спортсменів дозволить визначити найбільш нормативні показники обдарованості дитини, щоб використовувати їх на етапі початкової підготовки.

Другий ступінь відбору допомагає прийняти рішення про перспективність дитини в заняттях гандболом. Проводиться спеціалізований відбір в кінці етапу початкової підготовки, тобто після навчання і спостереження за дитиною протягом 1-1,5 року.

На другий ступні відбору вирішальне значення набуває оцінка темпів зростання здібностей, що визначають досягнення високого результату в гандболі. Поєднання високого вихідного рівня морфофункціональних показників і великих темпів приросту освоєння техніки і тактики свідчить про надзвичайну обдарованість дитини. Крім оцінки навченості на цьому етапі враховуються стан здоров'я, успішність у школі, відвідуваність тренувань, виконання програмних вимог ДЮСШ.

На етапі поглибленої тренування орієнтація триває, але тепер вона спрямована на вибір амплуа в команді. Недарма етап поглибленої тренування ще називають етапом початкової спеціалізації. На цьому етапі йде пошук найкращого застосування здібностей гандболіста безпосередньо в ролі гравця команди: воротаря, розігруючого, крайнього, напівсередньої, лінійного. До початку етапу спортивного вдосконалення це питання має бути в основному вирішений.

Переорієнтація гравця буває і на більш пізньому етапі, але це повинно бути приватним явищем.
Другий ступінь добору спрямована на виявлення здібностей гандболіста досягти високої кваліфікації. Формуються збірні команди з найбільш перспективних гандболістів. При переході в стадію спортивного вдосконалення з числа здатних спортсменів відбирають найбільш талановитих і дозволяють їм іноді відвідувати тренування команди майстрів.

На цьому ступені відбору особлива увага приділяється соціальній спрямованості особистості спортсмена (інтереси, ідеали, мотивація)

Відбір в процесі підготовки гандболіста

Види, критерії, методи відбору.

У гандболі здійснюються два види відбору:
1. Спортивна орієнтація - визначення придатності і перспективності до спортивного вдосконалення в гандболі.
2. Комплектування команди - формування колективу, здатного виступати на змаганнях як єдине ціле.

Для проведення відбору необхідні певні критерії оцінки придатності, тобто ті якості та властивості особистості, які вимірюються або перевіряються при відборі.

М.С. Бриль підрозділяє критерії відбору на три види: задатки, обдарованість і здібності.
Задатки - це вроджені і набуті в перші роки життя анатомо-фізіологічні особливості. Так, деякі пропорції тіла, особливості м'язової або серцево-судинної системи можуть служити задатками для майбутніх успіхів у гандболі.

Обдарованість являє собою комплекс якостей і властивостей особистості, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого спортивного успіху. При відборі обдарованість є головним критерієм. У поняття обдарованості входять не технічні та тактичні навички, а тільки ті якості, які забезпечують успіх при оволодінні навичками. Ці якості можуть бути рухового характеру (наприклад, швидкість або координація рухів) або інтелектуального плану (наприклад, оперативне мислення).

Здібності, на відміну від обдарованості, завжди містять способи дії або операцій, тобто вміння та навички. Оцінити здібності можна лише тоді, коли займаються оволодіють основними техніко-тактичним матеріалом і піднімуться на певний рівень підготовки. У команди майстрів відбирають гравців, використовуючи в якості основного критерію саме здібності спортсмена.
Методиками відбору називаються прийоми або пристосування для вимірювання критеріїв. У практиці відбору використовують наступні групи методик: експертні, апаратурні і тестові.
Експертні методики засновані на думці фахівців (їм може бути сам тренер) про рівень обдарованості майбутнього гравця. Якщо у декількох фахівців це думка єдино, його надійність буде досить висока.

Апаратурні методики володіють перевагою точності оцінок. Однак, як правило, з оцінок не складається загальне враження про рівень обдарованості. Вони повинні об'єднуватися і виявлятися в своєрідних сполученнях.

Найбільш ефективними методами відбору є тести (проби), що складаються з врахуванням поєднань різних якостей. Незважаючи на опосередкованість показників, тести мають ряд істотних переваг. Головне з них - можливість створення моделі перспективного в гандболі гравця.

Мета спортивного відбору не стільки у визначенні придатності до занять гандболом, скільки у виявленні потенційних можливостей початкуючих спортсменів. Прогнозується не швидкість оволодіння технікою і тактикою, а можливість досягнення граничних результатів в оптимальному для гандболіста віці.

Відбір на сучасному етапі розвитку гандболу починається з 8-9летнего віку. Для досягнення вищої майстерності необхідно не менше 10 років наполегливих тренувань. Все розвиток організму людини збігається з періодом його найбільш активної спортивної діяльності. Взаємовплив розвивається організму спортсмена на перебіг тренувального процесу і, навпаки, вплив тренувальних навантажень на розвиток організму неминучі. Тому досягнення вищої майстерності можливо тільки при єдності видатних природних задатків, виявлених у процесі відбору, і передових методів їх вдосконалення.

Спортивний відбір необхідно розглядати як безперервний процес на всіх етапах підготовки гандболіста від початківців до спортсменів високої кваліфікації, які виступають у складах національних збірних командах. Вибір критеріїв і методів відбору на різних етапах повинен грунтуватися на структурному аналізі успіху. На першому рівні виявляються задатки, і оцінюється рухова активність дітей з урахуванням їх віку та підготовленості. На другому етапі, коли діти отримують деяку підготовленість з гандболу, можна оцінювати ступінь їх ігрової обдарованості. Далі на основі обдарованості і набуття умінь і навичок формуються здібності, які проявляються в спортивній діяльності. Четвертий рівень - це формування спортивної майстерності, яке, будучи підкріплено надійністю, веде до спортивного успіху.

Дослідження, проведені з метою визначення найбільш інформативних критеріїв відбору дітей до гри в гандбол, виявили, що деякі показники мають високу прогностичної значимістю і дозволяють з достатньою ймовірністю визначити здібності дитини до оволодіння навичками гри в гандбол.

На підставі цих критеріїв були складені нормативи для відбору дітей в секцію гандболу.

Нормативи складено з таким розрахунком, що в них враховується прогностична значущість кожного тесту, а його роль у відборі визначається за допомогою «коефіцієнта вартості тестів», на який множиться оцінка випробуваного в кожному окремому тесті. Вартість кожного тесту визначає величина коефіцієнта кореляції. Самі високий коефіцієнт кореляції мав показник складної рухової реакції на периферії поля зору.

Вартість цього показника має п'ятибальну оцінку. Наприклад, результат дослідження у бігу на 30 м дорівнює 5,1 с. Це відповідає оцінці «5». Отримана оцінка «5» множиться на коефіцієнт вартості цього тесту, рівний «5», і отримані 25 балів є загальною оцінкою по даному тесту.

За другим тестом (метання м'яча) можна набрати максимально тільки 20 балів і т.д., що свідчить про прогностичної значимості кожного тесту в успіху навчання грі в гандбол. При виконанні всіх тестів на «відмінно» можна набрати максимальну суму балів, рівну 60. практичне використання таблиць 6 і 7 для відбору показало, що доцільно відбирати для підготовчих груп СДЮСШ але гандболу хлопчиків, які набрали не менше 50 балів. При цьому умови відсоток відсіву дітей з СДЮСШ після етапу попередньої підготовки склав 12-16% з числа відібраних, в той час як при масовому наборі без попередніх тестових випробувань відсів дітей (як неперспективних для подальшої спортивної спеціалізації з гандболу) коливався в межах 70-80 . Отримані дані підкреслюють актуальність проведеного дослідження.


Виявлені найбільш інформативні критерії оцінки загальної та спеціальної підготовленості юних гандболістів на етапі попередньої спортивної підготовки: швидкість бігу на 30 м з високого старту, висота стрибка вгору з місця, життєва ємкість легень, орієнтування ні ігровому полі, дальність метання м'яча.

Тренування, як компонент системи підготовки гандболістів

В системі підготовки гандболістів тренування входить до складу блоку функцій реалізації. Метою спортивного тренування є досягнення максимально можливого для даного індивіда рівня техніко-тактичної, фізичної, психічної та ігрової підготовленості, обумовленого специфікою гандболу та вимогами досягнення максимально високих результатів у змагальній діяльності.

Основними завданнями тренувальної діяльності гандболіста повинні стати наступні:

- Досягнення необхідного рівня розвитку рухових якостей, можливостей функціональних систем організму, що несуть основне навантаження в гандболі;
- Освоєння техніки і тактики гандболу;
- Виховання необхідних моральних і вольових якостей;
- Забезпечення необхідного рівня спеціальної психічної підготовленості;
- Придбання теоретичних знань і практичного досвіду для успішної тренувальної та змагальної діяльності;
- Комплексне удосконалення і прояв змагальної діяльності різних сторін ігровий підготовленості.

Ці завдання в загальному вигляді визначають основні напрямки тренувального процесу. Більш конкретні завдання пов'язані з розділами підготовки: фізичної, технічної, тактичної, теоретичної, психологічної та ігрової.

У процесі фізичної підготовки гандболісту необхідно підвищувати рівень можливостей функціональних систем, розвивати рухові якості - силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність, а також здатність проявляти фізичні якості в умовах змагальної діяльності.
У процесі технічної підготовки гандболісту необхідно створити необхідні уявлення і техніці, оволодіти вміннями та навичками необхідних рухів, прийомів гри, досягти варіативності, стійкості техніки до сбивающим факторам.

У процесі тактичної підготовки необхідно теоретично освоїти зміст тактичних дій, практично відпрацювати схеми взаємодій на майданчику, забезпечити варіативність тактичних рішень в залежності від виникаючих ситуацій, удосконалювати оптимальні варіанти дій згідно своєму амплуа в команді.

У процесі психологічної підготовки виховуються й удосконалюються морально-вольові якості і спеціальні психічні функції, набувається вміння керувати своїм психічним станом в період тренувальної та змагальної діяльності

У процесі ігрової підготовки в єдине ціле об'єднуються всі якості, вміння, навички, накопичені знання і досвід для інтегрального прояву в змагальній діяльності.

Для вирішення завдань тренування застосовують певні засоби й методи. Відомо, що всі засоби тренування діляться на загально-підготовчі, спеціально-підготовчі, тренувальні форми змагального вправи і власне змагальні вправи. Застосування їх у такій послідовності при підготовці до змагань гарантує наростання специализированности впливів на спортсмена, оскільки общеподготовительного вправи забезпечують фізичну підготовленість, спеціально-підготовчі - технічну, тренувальні форми змагального та власного змагальні - тактичну і інтегральну.

Така класифікація засобів годиться для циклічних видів спорту, де таке чергування і послідовність забезпечать готовність спортсмена у зв'язку з тривалим підготовчим періодом підготовки. У спортивних іграх для вдосконалення майстерності всі види підготовки від фізичної до ігрової застосовуються на всіх етапах річного та багаторічного циклу, але в різних пропорціях. Тому дана класифікація вимагає уточнення для того, щоб орієнтуватися на неї в підготовці гандболіста.

Общеподготовительного кошти являють собою вправи для різнобічної підготовки спортсмена.

До них відносяться наступні:
а) сприяють становленню технічних і тактичних навичок і зростанню необхідних фізичних якостей;
б) підвищують загальну працездатність; в) прискорюють відновлення після навантажень.

Спеціально-підготовчі вправи включають в себе елементи змагальних дій, а також дії, подібні з змагальними за характером прояву здібностей. Створюються ці вправи з таким розрахунком, щоб вибірково впливати на окремі сторони підготовки гандболіста, посилити цей вплив у порівнянні з змагальним вправою.

Змагальні вправи в тренуванні - це теж цілісні ігрові дії, але виконуються вони в інших умовах, з меншим напруженням психічної напруженості, спрямовані на вирішення тренувальних завдань. Їх можна вважати модельними формами власне змагальних вправ.

Власне змагальні вправи - це сама гра в реальних умовах спортивного змагання в повній відповідності з правилами. Змагання є дієвим засобом підвищення спортивної майстерності. У навчально-тренувальному процесі власне змагальні вправи займають чільне місце. Без них неможливий процес вдосконалення. Методи спортивного тренування підрозділяються на словесні, наочні і методи вправи. Всі вони застосовуються в комплексі залежно від того, який компонент підготовленості необхідно посилити.

Весь процес спортивного тренування повинен спиратися на комплекс загальнопедагогічних принципів виховання, дидактичних принципів навчання і принципів фізичного виховання.

Загальнопедагогічні принципи виховання відображають основні вимоги до змісту, методам і організації виховної роботи взагалі і в навчально-тренувальному процесі зокрема. До їх числа відносяться: принцип зв'язку виховання з життям, працею; принцип поєднання вимогливості і поваги до особистості вихованця; принцип індивідуального підходу; принцип опори на колектив; принцип єдності вимог і виховних дій.

Принцип зв'язку виховання з життям, працею орієнтує на активну діяльність, яка має суспільно корисні цілі, пов'язана з життям і працею народу.

Принцип поєднання вимогливості і поваги до особистості вихованця припускає такий стиль виховання, коли педагоги не зловживають заохоченнями і покараннями, стимулюючи розвиток позитивних рис особистості.

Принцип індивідуального підходу вимагає знань умов життя учня, його інтересів, дружніх зв'язків, рис характеру, темпераменту, звичок, смаків.

Принцип опори на колектив полягає у взаємній відповідальності кожного члена колективу.
Принцип єдності вимог і виховних впливів припускає узгоджене вплив сім'ї, школи, спортивного колективу, громадських організацій та тренера у формуванні особистості спортсмена.

Дидактичні принципи навчання нерозривно пов'язані з виховними. До них відносяться принципи свідомості і активності, наочності, доступності, міцності і систематичного навчання.
Принцип свідомості і активності полягає в тому, щоб забезпечити розуміння гандболистами суті завдань, мети проведених занять; розкрити перспективну лінію вдосконалення; викликати активно зацікавлене виконання будь-якої вправи. Необхідно щоб учень усвідомлював, що і як виконувати, а також, чому потрібно ту чи іншу вправу виконувати саме так.

Принцип наочності навчання і виховання припускає комплексне використання різній наочної інформації та вдосконалення органів почуттів.

Принцип доступності вимагає будувати навчання з урахуванням віку, статі, рівня попередньої підготовленості, індивідуального відмінності фізичних і духовних здібностей.

Відправним документом визначення доступності повинні служити програми та нормативні вимоги для гандболістів різної кваліфікації.

Принцип міцності вимагає фундаментального освоєння, постійної роботи гандболіста над собою.
Принцип систематичності передбачає дотримання логічного зв'язку в розподілі навчального матеріалу в занятті, протягом якого періоду, року або декількох років.

Третю групу принципів складають принципи спортивного тренування. До них відносяться: спрямованість до максимуму рухів, єдність загальної і спеціальної підготовки, безперервність тренувального процесу, взаємозв'язок поступовості і тенденції до «граничним» навантажень, циклічність.

Спрямованість до максимуму рухів пов'язана з прагненням спортсмена до постійного вдосконалення. Причому цей максимум визначається індивідуально. На сучасному етапі розвитку спорту взагалі і гандболу зокрема досягти граничного результату можливо тільки при спеціалізації та індивідуалізації всього процесу тренування. Важливо, щоб гандболіст на різних етапах багаторічного тренування мав відповідну підготовленість, яка дозволить йому планомірно досягти рівня необхідного майстерності на етапі спортивного вдосконалення, забезпечити спадкоємність підготовки юних і дорослих гандболістів.

Принцип єдності загальної та спеціальної підготовки відображає загальну спрямованість підготовки на всебічний розвиток особистості. Однобока спеціалізація суперечить природному розвитку організму. Експлуатація вузького кола функцій може призвести до патології. Крім того, чим більшими руховими навичками і вміннями розпорядженні гандболіст, тим сприятливіші передумови для формування рухів.

У міру зростання майстерності гандболіста загальна підготовка теж спеціалізується, щоб повніше використовувати ефект позитивного переносу тренованості.

Сучасний гравець повинен однаково добре грати в нападі і захисті.

У підготовці гандболіста слід добиватися єдності універсальної та спеціалізованої підготовленості. Маючи в запасі різноманітні способи виконання прийомів гри і тактичних взаємодій, гравець зобов'язаний досконало оволодіти специфічними прийомами і діями, які потрібні йому при виконанні функції свого амплуа в команді. Причому обсяг специфічних прийомів повинен бути оптимальним. Є дані про те, що занадто велика розмаїтість використовуваних засобів знижує їх ефективність.

Безперервність тренувального процесу, велика частота занять дозволяють опанувати різноманітністю техніки і тактики гандболу, а жорсткий режим навантаження та відпочинку забезпечує підвищену стійкість рухових навичок до діскоордінірующему дії стомлення. Спортивна тренування будується з таким розрахунком, щоб забезпечити спадкоємність позитивного ефекту тренувальних занять, виключити перерва між ними і звести до мінімуму регрес тренованості, пов'язаний зі зменшенням обсягу та інтенсивності навантажень. При сучасній тенденції до великих навантажень занять проводяться не тільки на тлі відновлення працездатності або «сверхвосстановления», але і на тлі неповного відновлення для збільшення сумарного ефекту навантажень.

У разі припинення занять згасають умовно-рефлекторні зв'язки, знижується рівень функціональних можливостей. Тому для спортивного вдосконалення гандболіста процес тренування повинен бути безперервним з розумним чергуванням навантаження і відпочинку, щоб запобігти втрату позитивного ефекту попередніх занять.

Взаємозв'язок поступовості і тенденції до «граничним» навантажень припускає, що зростання спортивних результатів відбувається в умовах збільшення фізичних навантажень. Максимальної можна назвати таке навантаження, при якій спортсмен реалізує свої можливості на даному рівні тренованості в повній мірі. В кожному випадку є критична величина навантаження, перевищення якої веде не до зростання, а до зменшення корисного тренувального ефекту.

В динаміці тренувальних навантажень поєднуються поступовість і стрибкуватість. «Стрибки» - дієвий чинник, стимулюючий тренованість, так як в період «стрибка» пред'являються максимальні запити до функціональних і адаптаційним можливостям організму. Але «стрибки» можливі тільки при поступовому зростанні навантажень в процесі багаторічного тренування. На завершальних етапах вищої майстерності у зв'язку з віком спортсмена навантаження стабілізується.

Циклічність є універсальною формою організації тренувального процесу. Весь тренувальний процес від елементарних ланок до етапів багаторічної підготовки будується по циклах. Цикли тренування являють собою повторювану послідовність занять, етапів, періодів. Кожен наступний цикл є повторенням попереднього, але відрізняється оновленим змістом, деякою зміною засобів і методів, зростанням навантаження. Цикли бувають трьох категорій: малі (мікроцикли), середні (мезоцикл) і великі (макроцикли).

У спортивному тренуванні застосовуються такі види планування: перспективне (на ряд років, рік), етапне (на мезоцикл, місяць, етап) і короткострокові (оперативно - поточне на мікроцикл, тиждень, заняття).